Головна » 2017 » Березень » 8 » Жінки відкрили весну на Сіверщині!
20:56
Жінки відкрили весну на Сіверщині!

                        Жінки відкрили весну на Сіверщині!


     Так! Нинішню весну на Сіверщині відкривали жінки! І зовсім не від радощів, внаслідок бюрократичних вітань районного начальства на сцені будинку культури, вкритими целофаном червоною гвоздикою чи зовсім не пахнучою трояндою! Ні, цього разу все склалось неймовірно просто, природньо та дотепно. Бо «двері» назустріч весняній днині на північних теренах України відчинило славне новгород-сіверське жіноцтво, значна частина якого, вже давненько здатна творити прекрасне, рідне, національне, у кращих українських традиціях. І хтозна, можливо й це зібрання планувалось районною владою під успадковану від советів «червону дату» - 8 березня? У всякому разі люд, який ладненько облаштувався у читальній залі Новгород-Сіверської центральної районної бібліотеки, суцільно був представлений жінками! В той же час, здається, на «посиділках», які відбулись, згадувати про «день свята» ніхто особливо й не прагнув. Інша справа, що достатньо побалакали про добрі жіночі звитяги. Та й від самих поважних господинь було почуто красні слова щодо позитивних вражень (а це головне в сьогоднішньому житті) від змістовного заходу, складові якого виявились актуальними та зрозумілими. Ну, а коли так, вважаймо, що сей чинник виявився жіночим дарунком всій Новгород-Сіверській громаді з нагоди початку теплого сезону на Півночі України.


     До райцентру їх приїхало до 30 з усіх сільських рад Новгород-Сіверщини. Авторитетних, чемних та шанованих у своїх громадах. Тож кожній майстрині видалась нагода плідно поспілкуватися з колегами, однодумицями, подругами на підгрунті уподобань, обраних ремесел чи звічайнісінького хобі, яке для більшості з них стало гарним стимулом життя. Отак і говорили - без обмеження у часі: про себе, родину, напрямки творчості, про джерела натхненності та креативні мрії. А ведуча програми «Сім кольорів жіночої творчості» - провідний методист районного будинку культури Ольга Чередник, назвала всіх присутніх жінок «творчою елітою Новгород-Сіверського краю, руки та душа якої щоденно створюють оду всьому сущому на Землі»!


     Героїні художньо-культурного дійства виявилися різними за віком та уподобаннями, характером та профілем діяльності, освітою та поглядами на життя. От тільки всіх їх без виключення - представниць прекрасної частини Новгород-Сіверщини, які формують іміджеве обличчя своїх сільських громад, колись об’єднало бажання творити змістовне, красиве та високе і не витрачати даремно вільну хвилину. А ще - прагнення ощасливити себе, рідних та друзів зразками виготовленого власними руками чи створеного дарованим Богом розумом! Ось як дотепно висловилась про себе, а можливо й про подібних собі жінок у контексті організації власних вмінь, навичок та уподобань у буденному житті 44-річна Наталка Шульга - вчителька з Блистови, котра презентувала на культурологічному проекті одразу кілька своїх творчих починань. «Всіх надбань я вам звичайно не встигну продемонструвати за браком часу. Скажу лишень, що творчістю займаюсь близько 20 років. Маю чоловіка, 3-х дітей, господарство, але для улюбленої справи щодня знаходжу хвилину. Плоди власної фантазії прагну втілювати й у буденному житті: клеячи шпалери, розмальовуючи паркан чи фасад помешкання… Мої хобі допомагають залишатися постійно у відповідній формі, робити навколишнє життя цікавішим та яскравішим, відганяючи сіру буденність».
     

     Як акцентувала у вітальному слові заступниця голови РДА Неля Чугаєва «кожна з сьогоднішніх учасниць творчої програми - «авторитетна, працелюбна та поважна людина, з власним напрямком на ниві творіння креативних виробів, які всім змістом нагадують, що серед нас так багато талановитих особистостей. Тим більше, що за плечима багатьох з них - обов’язки багатодітних матусь, турботливих дружин - словом справжніх берегінь!»
     Беручи до уваги вантаж особистих спостережень з різноманітних творчих заходів районного рівня можна зазначити, що деякі з прибувших на зустріч жінок вже давненько знайомі публіці своєю участю у виставках народно-вжиткового мистецтва, або є членкинями аматорського народного клубу «Княжа скарбниця», який діє при районному будинку культури.
     Ось і цього дня в районній бібліотеці було організовано виставку робіт, запропонованих майстринями вишивки, ткацтва, бісероплетіння, макраме, орігамі, ліпки, писанкарства, флоромозаїки та флористики, паперопластики тощо. А ще - звучали ліричні рядки від поетів-аматорів, демонструвалися авторські світлини з дотепними сюжетами. Ну і звичайно, що присутні з задоволенням могли відчути красу української пісні у виконанні кількох співунь.
     У якості констатації чергового позитиву, скажу відверто - серйозні люди і на Новгород-Сіверщині вже звикають до поваги НАЦІОНАЛЬНОГО. Мабуть останнім вчителем для свідомого люду стала московсько-українська війна? Тим більше, що вона, клята, не оминула і кількох сіл району. Загинули на фронті 3 воїни, які народились і зростали на Новгород-Сіверщині. Отож, все більше народу у краї, який аж до Революції Гідності добряче «промивався» по лінії мізків духовною отрутою від московитів, віднедавна чемно та з повагою ставиться до Державних Символів, з гордістю вдягають вишиванки, з рукою «на серці» уголос виконують Славень! Та й вуха свої вчаться методично очищати від московської попси! Ну для чого та чужинська гидота? А коли так, то у відповідності до змін на рівні свідомості стає звичним для чималенького кола моїх земляків слухання української пісні у виконанні місцевих аматорів сцени, до речі досить часто демонструючих зовсім не нижчий рівень за пропозицію «професіоналів»! І в цім ключі, можливо трішки поспішаючи скажу, що взяло таки за душу виконання Галиною Сахоненко з с. Стахорщини без музичного супроводу одного з ексклюзивних варіянтів славнозвісної «Летіла зозуля».

 
     Тримаючи у руках бабусин рушник 1918 року, колишній медичний працівник з Буди-Вороб’ївської Лариса Куприєнко досить енергійно розповідала про власний 40-річний шлях пізнання таїнств вишивки. Говорила, що «вперше доторкнулась до споконвічного українського мистецтва, дякуючи бабусиним рукам, у 12 рочків!» І що дорослою не втратила бажання, а продовжила мудрувати лабиринтами узорів Північної Сіверщини, прибувши сюди на роботу з Рівненщини 1974 року. А жалкує пані Лариса, що вже давно важко знайти у нашім краї вишивку «білим по білому», і що деякі окремі «фішки» новгород-сіверської техніки вишивання, мабуть вже зовсім втрачені!?


     Тож, як на мене, згадка про окремі фрагменти професійної діяльності від Олени Коврижко - чи не найповажнішої наразі з працюючих перагогічних постатей Новгород-Сіверщини, виявилась у нагоді, коли зав’язалась розмова про історію ремесел у наших закутках, про реальний стан надбання минувшини та про очікувані перспективи. І пані Олена, як вчитель вищої категорії з української мови та літератури, говорила про важливість не тільки зразків виготовленого новгород-сіверськими майстринями у різних сегментах народно-вжиткового мистецтва, а й про необхідність збереження досвіду вікових напрацювань. Адже сей скарб, перш за все, вартує уваги, розглядаючи його у якості потреби для нащадків. З метою успадкування навичок та вивчення потужного шару багатющої минувшини нині сущими членами громад. Навіть на власний досвід посилалась пані Олена! Згадала, як 40 років тому, по приїзду з чоловіком - Петром Коврижком на роботу до школи у с. Лизунівку, організувала системну роботу з вивчення місцевої говірки, фольклору тощо. Пізніше,як стартувало на початку 90-х років формування української школи, вчителька стала першою серед колег району у викладанні «Народознавства» вже предмета - складової виховання національної свідомості підростаючого покоління.
     Бібліотекарка зі Слобідки Людмила Павлюк повідала дотепну історію про те, як свій природний хист вдалось використати з користю для творчих односельців - скроїти, пошити та вишити гарні костюми для аматорів сільської сцени!
     Отже, у переліку жіночого зібрання, для яких тема творчості значилась головним чинником серед інших, покликавших до затишного спілкування у райцентрі у перші дні весни, виявилось справді чимало цікавих напрацювань. Які, найчастіше, з’являються на світ Божий вільної хвилини, яка, між іншим, не так вже й часто трапляється у сільських жінок. Тому з задоволенням слухаєш думки багатодітних матерів. Як от Наталії Юдицької з Рогівки. 5 дітей виховує мешканка наддеснянського села. І така вправна, що знаходить ще й час час для малювання, вишивання ікон, виготовлення виробів із бісеру… Навіть син Наталчин - 11-класник гімназії ім. Ушинського, за словами однієї з учасниць зустрічі, цього року брав участь виставці, котра проводилась у місті, представивши власноруч вишиту ікону! От тільки, начебто, знайшлась наставниця, котра авторство хлопчика поставила під сумнів!? Мовляв, хтось за тебе вишивав…
     А тим часом, здається, варто поміркувати й над причинами, спонукавшими сіверських майстринь до творчих справ. Бо чинники, які одного разу розбудили Божий дар у людини, часто виявляються геть різними. Подібне - і у сьогоднішніх співбесідниць за «круглим столом». В однієї - вийшло з дитинства, в іншої - суто випадково від нудьги чи за підказкою подруг. Разом з тим, знаходяться і такі, яким запропонувала бабуся, прагнучи зберегти у поколіннях колись набуте вміння від своїх пращурів!


     Ось так, слухаєш сповідь жінок, і міркуєш - які ми всі різні, але Божий дар таки знаходить стежинку, щоб пробити широку дорогу до серця. А одна доволі молода пані розповіла про своє захоплення технікою бісероплетіння зовсім за нестандартної ситуації. Христину, яка від початку московсько-української війни та окупації Донбасу мешкає в одному з сіл Новгород-Сіверщини, до творчих справ покликала важка хвороба, яка, як не прикро, але допікає сьогоднішнім постчорнобильським поколінням. Певні негаразди зі своїм здоров’ям чи самопочуттям близьких покликали до творчих справ. Навіть зі сльозами на очах, розповідаючи колегам про свої перші кроки на ниві створення ікон із бісеру, Христина сподівається здолати свій недуг! Тож і ми молімось та проситимемо у Бога допомоги мужній жінці.


     Подібне, тільки трішки з іншого боку, привело до пошуку своєї доріжки до створення гарних вишиваних робіт і вчительку Грем’яча Гусар Олену. Жителька з крайнього на Півночі населеного пункту України вправно працює 3-й рік, як взяла голку. «У мене хворіла матуся, - каже Олена. Вона попросила мене вишити ікону. Я навіть сподівалась, що образ, створений моїми руками якимось чином врятує рідну мені людину. На жаль. Але відтоді, Господь не дав мені покинути ремесло. І я продовжила працювати. Хтось зі сторони навіть дорікав, що, мовляв, зараз подібне хобі не в моді. Та мені хотілось все більше часу надавати улюбленій віднедавна справі. Тепер у мене уже 15 різносюжетних робіт. Є навіть із Державною Символікою».


     Щирі, невтомні, винахідливі та мудрі жінки цього разу, як ніколи, досить пристойно підготувалися до урочистої зустрічі. А тому, навіть навипікали чимало здоби. Симпатичні та смаковиті пиріжки з маком. Тим більше, що кілька з них, навіть розповіли про свій багаторічний стаж на такому напрямку своєї діяльності. Як от Надія Бикова з козацького сотенного містечка Шептаки. Колись давно, їдучи до села на Новгород-Сіверщину з Сосничини на роботу до колгоспної бухгалтерії, вона взяла з собою перевірені життям бабусини рецепти випікання короваїв, пирогів, інших солодощів. Пишається пані Надія, що справу гідно продовжив онук, який після здобуття диплому в університеті працює в одному з ресторанів обласного центру, займаючись випічкою піци. А дочка майстрині - пані Лариса Голуб дарувала не тільки своїй мамі, а й усім невтомним трудівницям з українською душею пісню «Мамина сорочка»!
                                      Щоб не втратити дух поколінь
     Дивишся у світлі, добрі та наповнені ідеями нових звершень обличчя поважного жіночого зібрання та знаходиш себе на думці, наскільки, з Божої ласки, родючою є Сіверська земля! Тим більше, коли усвідомлюєш серйозність представлених робіт полісянок. І не тільки у цій залі, де їх було виставлено кільканадцять десятків. Чимало творінь пройшло крізь численні заходи районного рівня на представленнях сільських рад. Тож можна тільки уявити, якими змістовними та високодуховними могли б стати музеї історії села при кожній, без виключення, сільській раді Новгород-Сіверщини? Які б потужні народознавчі, декоративно-вжиткові експозиції формували громадську думку про населений пункт!
     На жаль, наразі щось подібне до змісту згаданого діє під виглядом «музейних кімнат» при сільських школах, де такі ще не закриті.Одначе весь той скарб за багато років не став турботою сільської влади. Не навчились і не змогли! І, навіть, нічого не зрушилось після значного зростання грошової складової бюджетів сільрад останнім часом. Зовсім трагічна ситуація у селах, де затушили останній вогник ватри, полум’ям якої освітлювались сюжети історії населених пунктів, у яких закрито школи. Прикро, але найближчими роками подібне очікує на більшість шкіл, які залишились. І над цим варто думати громадам, щоб не втратити головне - духовне підгрунтя щасливого українського життя нині сущих та прийдешніх поколінь. Амінь.

 

Категорія: Духовність Сіверського краю | Переглядів: 317 | Додав: Valery | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar