Головна » 2016 » Серпень » 3 » ВІД МЕРИНА ДО ДЖИПА
11:25
ВІД МЕРИНА ДО ДЖИПА

Від мерина до джипа

Коні, велосипеди та фірмові позашляховики. У розрахунку на квадратний кілометр площі міста вони давненько є візитівкою маленького Новгорода-Сіверського. Років 20 вже. І коли б щось з названих елементів господарювання у Сіверському краї увійшло до сучасного «гербу», така постановка питання була б справедливою. Разом з тим, «обличчям» найпівнічнішого в Україні райцентру названий скарб ставав не в один день.


Першою здобула собі авторитет звичайна конячка. Мабуть, самим Богом їй було визначено рятувати вчорашніх колгоспників на селі та аборигенів у місті всі буремні 90-і від голоду? Сподіваймося, що сучасники не загублять у пам’яті ті роки, коли поняття «заробітна платня» на очах втрачало значущість, а життя нагадувало «ваєнний камунізм» більшовицьких пройдисвітів. Адже країна на зорі «кучмізму» перейшла мало не до прямого товарообміну. А вчителі, лікарі та інші прошарки населення, що жили за зарплату, могли розраховувати лишень на порятунок ділянкою землі, яку після перегляду одного з перших серіалів з латино-американським сюжетом називали досить поважно - «фазендою».


Картопелька - свята річ! Її, як оберег, як годувальницю справедливо оцінила вся країна. Та й взагалі, навряд чи знайдеться подібний продукт в Україні, якому так зобов’язані покоління нащадків трипільців-аріїв? Інша справа, що «піднімати» ті ж фазенди руками, зігнутою спиною та прадідівським заступом бажаючих було не густо, чому й покоління онуків жертв «колективізації» мусило знайти надійного помічника. Відповідним «авторитетом» на селі та й в околицях міст, в тому числі й Новгорода-Сіверського, став «дядько з конем», з честю виконавши Богом покладені на нього обов’язки - допомогти всім охочим жити без злиднів. Його пропозицією - щовесни виорати «сотки» - прислуговувалися тисячі представників від публіки з «зошитами» чи «фонендоскопом», а також чисельний гурт сусідів у кожному селі, які теж не мали тяглової сили. Одним словом, як села так і невеличкі міста заполонили коні.  

 


Звичайно, ці поважні істоти повернули українцям, зіпсованих колгоспною системою, потребу знов навчитися тримати коня вдома. І ті, хто не втратив за совєтів бажання працювати і кого обікрали на початку 90-х ловкачі вищого гатунку, розтягнувши за мовчазного сприяння місцевих чиновників матеріяльну частину колективного добра, впорались з новим завданням часу. А «дядько з конем» і виявився для 99% населення Сіверщини найважливішою постаттю. Тим більше, що він, як і пращури, зміг після 70-літньої перерви, викликаної колоніяльним совєцьким ярмом, швиденько піднятися з колін і попрямувати шляхом приватного господарювання «на себе». Навіть вартість «сотки» перші господарі постсовєцької епохи – вчорашні колгоспники, встановили з розумом, «по-українськи», справедливо оцінивши ситуацію з попитом та пропозицією. Це вже пізніше постукається у вікно тупе прагнення до збагачення «будь-якою ціною»!? Що й маємо сьогодні.

                                    
Прощаючись із совком, народ скористався ще одним досягненням людства. З «москвичів», «жигулів» та «запорожців», потребувавших дороженного пального, громадяни швиденько пересідали на велосипеди! Бо бензин у ціні ліз угору щодня, а велосипед впродовж 10-15 років так і залишався транспортом, який міг дозволити собі придбати кожен із новоспечених українських «мільйонерів» у селі та місті. Ось і заповнювався Новгород-Сіверський досить швидко, за китайсько-камбоджийсько-в'єтнамським досвідом, роверами. Спочатку «фірменними» - київськими та харківськими, з додаванням білоруських, а далі, все частіше, сумнівним «ерзацем» найнижчої якості.


Варто додати, що тривала відсутність на вуличках Новгорода-Сіверського автівок разом із масовим переходом мешканців до двоколісної техніки - зіграло на руку владі. Відтоді вона назавжди забула про потребу облаштовування відповідної "обстановки", до Правил дорожнього руху, проїжджій частині вулиць! У підсумку, про "розмітку" та інші "дрібниці" сьогодні у нас вже ніхто і не згадує. Хіба що бува дорікають на розбиті дороги, а в іншому - все тихо! Тут вже й менталітет став змінюватися! Невипадково чуєш від гостей з Чернігова чи Києва про те, що у Новгороді-Сіверському рух відбувається за принципом - хто куди дивиться, той туди і мчить!
Одним словом, як кінь, так і велосипед у Новгороді у почестях!

Хоча впродовж кількох років після Помаранчевої революції до міста все частіше стали торити дорогу МОТОБЛОК з ТРАКТОРОМ. Такі собі "залізні коні"! А паралельно, як не дивно, погіршенню купівельної спроможності громадян (що доречі залишається незрозумілим), впродовж 2000-2015 Новгород-Сіверський вщерть заповнювався автівками у приватному володінні!? І наразі - вже жодної хвилини у середмісті, щоб повз тебе не промчався джип! Що тут сказати? Ми ж українці, ось і зростаємо у своїй заможності. І щастя своє все частіше знаходимо у втіленні солодкої мрії осідлання солідної автівки! Нехай так і буде.   

                                            
А що ж із конем на тлі такої виразної "продвинутості" нашої публіки? Все нормально. Не переймайтеся. Кобила чи мерин залишаються надійним транспортним засобом не тільки певної частки селян, закоханих до нестями у цю домашню тварину, а й "бюджетним" варіянтом для тих же шкіл, лікарень та дитячих садочків. Бо ці богоугодні установи, на жаль, так і залишаються на далекій відстані від заможного прошарку. Тож, нехай тобі щастить, поважний мерине, на шляху великого походу маленького містечка до перемог досягнень науково-технічної революції у Подесенні та очікуваного всіма нормальними людьми небувалого зростання нашої заможності! Амінь.

Категорія: Життя мого міста | Переглядів: 182 | Додав: Valery | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar