Головна » 2016 » Квітень » 8 » У Мазепиному храмі на Благовіщення
21:09
У Мазепиному храмі на Благовіщення

У Мазепиному храмі на Благовіщення

      Повернення з села Дігтярівки, що за 25 кілометрів від Новгорода-Сіверського і яким опікувався Іван Степанович Мазепа, наводило на думку про вдалість поїздки. Адже ми вкотре відвідали чарівний закуток Подесення, де славний Гетьман під кінець 17-поч. 18 століття поставив чи не найкращий храм на Лівобережній Україні. Як за витонченістю архітектурних рішень козацького бароко так і за величчю Українського Духу!

      Іншими виявилися 60-ті роки ХХ ст., коли за руйнацію храму взялися колгоспні комуністичні начальники. І хтозна, що залишилося б від перлини на Деснянській горі, коли б не міцність цегляних стін? Хоча, навряд чи потужні мури зупинили комуністичних варварів? Найскоріш, босота не наважилась остаточно «добивати» пам’ятку архітектури через її авторитет у колах фахівців, як в Україні та і за її межами.Тим більше, навіть нацисти у 1943 році залишили 45 метрову споруду у спокої! Вони й вибухівку не закладали! І тільки пошкодження, отримані церквою при наступі червоної армії у 1943 році, вказували на пережиту війну. Звичайно, що не тільки скиданням тракторами красивих куполів та пограбуванням внутрішнього оздоблення підсумовувалась комуністами історія церкви у 1960-61 роках? Розпочиналась довга епопея запустіння руїни колишньої красуні на горі поруч зі школою.

      А з 2010 року Свято-Покровська святиня почала відроджуватися зусиллями благодійників з Канади та Америки під керівництвом відомого українського архітектора Сергія Юрченка та неперевершених майстрів реставрації з бувшої столиці Гетьманщин – м. Глухова. Тоді здавалось, що справа воскресіння перлини над Десною впевнено набирала обертів! Натомість влада села, заявивши на початку робіт про вірність ідеї підняття творіння Івана Мазепи з руїни, за кілька років «загубила» десь на дорозі обіцянки і продемонструвала підтримку московській церкви, започаткування якої у козацькому селі, відданому Київському Патріярхатові, поклали чужі і невідомі люди. А сільрада, не зрозуміло з яких розрахунків, дозволила якомусь заїжджому чоловікові переобладнати приміщення колишнього дитячого садочку під потреби московського патріархату, відкинувши перед цим прохання настоятеля Покровського храму та представників діяспори на оренду цього ж будинку під недільну школу громади УПЦ КП!?

      Отож і виходить, що ідея закріпити в українському козацькому селі московську церкву наймовірніше і народилась у колі чужих людей якраз на підгрунті виразних ознак духовного одуження Дігтярівки після тривалої епохи войовничого атеїзму. А коли так пішло, коли кожен малий школяр вже добре знав, що Іван Мазепа - видатний українець і благодійник Дігтярівки, і що село уславилось під час знаменних подій під час Козаччини, «рускій мір» звичайно що почав біснуватися, а московські попи зачастили до села, православна Свято-Покровська громада не забажала здаватися. Парафіяни провели прибирання території навколо церкви, очистили простір від кленових хащів та позбавили гору від сміття.

      А на Благовіщення зранку понад Десною пішла луна дзвонів, у які вдарив панотець В’ячеслав Павленко. Тепла днина. Нехай з ранку навіть трішки похмуро. Та на душі сонячно, оскільки у відновленому майстрами східному приділі розпочинається урочиста служба.

 

Селяни з радістю моляться у рідному храмі. Горять свічки та пахне ладан. З батьками присутні діти. Прикро тільки, що Відродження відбувається у складних умовах російсько-української війни. Адже українці закордоння в Канаді та США мусять допомагати співвітчизникам на фронті з московським ворогом. Натомість у рідних краях, так і не знаходиться достойників, які є не бідними за статками, не поспішають дістати з глибокої кишені свої кревні на храм!? Бо він для них - чужий. За духом. Навіть у районної влади, як і в керівництва самоврядування Новгород-Сіверщини «не клеїться» з увагою до долі храму у Дігтярівці. Все ніяк не зберуться з духом, щоб відвідати церкву у Козацькій Дігтярівці та поспілкуватися наживо з настоятелем та парафіянами про перебіг справ.
      В той же час, всупереч проблемам навколо будівництва, у панотця В’ячеслава та активістів Свято-Покровської громади на чолі з пані Любою Чмихун впевненості на підняття храму з руїн вистачає. Бо вірять прихожани, що з допомогою свідомого УКРАЇНСТВА, і перш за все з Америки та Канади, яке вже зробило великий шмат відбудови, долання наслідків атеїстичного шабашу комуністів буде продовжено! Люди вірять, що світло Віри, Надії, та Любові не дасть здійснитися підступним намірам Темряви. Натомість свого обурення до сільських владних очільників, яким бракує свідомості подбати про церкву пращурів, парафіяни не приховують. А ще вони запевняють, що ніколи не віддадуть церкву Московії, як і не допустять розколу села внаслідок насаджування чужої конфесії.

       Молитва у храмі Покрови! Яка це краса! Як велично звучить голос священика! Дивує акустика! Вона навіть за умов далеких від завершення будівельно-реставраційних робіт неперевершена! І така піднесена аура навертає до добрих роздумів. Про постать Івана Мазепи, про відданість козаків УКРАЇНСЬКІЙ справі та про нашу майбутню перемогу над московією! Молимось за Україну, за її мужніх воїнів на фронті російсько-української війни, за перемогу Добра на злом, за наше майбуття під Покровом Матері Божої! Молимось за Дігтярівку, за розквіт села, яке приречене здолати спротив «рускава міра» та стати впевнено на шлях ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ!

       Дорогою з Дігтярівки додому заїхали на «Богородицьке джерело» у Гірках. Село, де відбулась перша зустріч Івана Мазепи з Королем Швеції Карлом ХІІ у жовтні 1708 року. Біля криниці на старезному дубі давним-давно, як розповідає легенда, яку бережуть у селі, у 15 столітті вперше явився образ Матері Божої Дігтярівської!?

Як то було у дрібницях - невідомо нікому, але те, що у наступному цей образ приніс справжній Ренесанс на Землю Подесення - то правда! І стала ікона найшанованішою у житті Івана Степановича Мазепи!

 

      У серпні 2013 року о.В’ячеслав освятив криницю, доклавши напередодні зусиль для приведення її до пристойного вигляду. Український оберег священику тоді допомогли впорядкувати добрі люди з Гірок, Новгород-Сіверський агролісгосп на чолі з директором Юрієм Охріменком.

       А з-під крейдяної гори потужно б’ють два струмочки зі смачною м’якенькою водичкою. Це дійсно чудове джерело з неперевершеною водою. Бо вона - УКРАЇНСЬКА! Слава Україні!

Категорія: Духовність Сіверського краю | Переглядів: 283 | Додав: Valery | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar