Головна » 2017 » Квітень » 18 » Трагічна доля новгород-сіверської історичної спадщини
18:46
Трагічна доля новгород-сіверської історичної спадщини

   Трагічна доля новгород-сіверської історичної спадщини


     Новгород-Сіверщина - прадавній український край. Земля, де зароджувалась велика європейська нація і чимало місцин якої рясно вкриті пам’ятками археології та архітектури. Різних культур, епох та століть. Так розпорядився Господь, оскільки тільки йому приходиться знати про усі наміри та починання людини щодо пошуку ідей та їхнього втілення.
     Звичайно, що в чималенькому переліку пам’яток на Новгород-Сіверщині, які обліковані державою і мають охоронний імунітет, першість належіть більш ніж 150 об’єктам археологічного спадку. Яких, починаючи від раннього палеоліту, коли Подесення заселялось від сучасного державного кордону з Московією і до Коропщини – куди тільки не кинеш око!
     Зворушує археологічний скарб і часів пізніших - ближчих до 10 століття вже нової ери, коли на правому березі Десни за повелінням Великого князя Київського Володимира постає Новгород-Сіверський. Місто, яке зростаючи в силі та лицарській величі та обравше під розташування волею українського володаря колишнє раннєслов’янське городище СІВЕРЯН, додало до життєпису в наступні століття чимало архітектурних творінь. Від 1990 року унікальні зразки архітектури місцевого та національного значення об’єднані «під дахом» Новгород-Сіверського історико-архітектурного заповідника «Слово о полку Ігоревім».
     От тільки, не переймаючись по-справжньому важливістю прадавньої історії Сіверщини для нині сущих поколінь, гордістю за креативні зразки матеріальної культури та імена ії славних представників, ми й на крок не просунулись уперед щодо зняття проблеми збереження спадщини! Критичним є фізичний стан пам’яток, що прийшли до нас із Середньовіччя та трохи пізнішого часу.
     Наразі, за виключенням комплексу Спасо-Преображенського монастиря, історична архітектура Новгород-Сіверщини геть занедбана. А її стан не тільки псує зовнішність окремих локацій княже-козацького «городка», а й гальмує ширення можливостей відкриття Новгород-Сіверщини з її розкішними артефактами гостями міста.


     Звичайно, що доля краю від 1917 і до 1991 року в контексті названої проблеми виявилась досить важкою, а то й трагічною. Оскільки відзначилась перманентним наступом советів на монументальну та духовну історію Новгород-Сіверщини. Якраз тоді ми втратили переважну частину найкращих зразків архітектури. За виключенням сіл Ларинівки та Блистови - від рук ленінських варварів загинули всі храми. І тільки окремі фрагменти - різні за станом збереження, полишились у Дігтярівці, Троїцькому, Стахорщині. В той же час вже в наші дні безглуздя місцевих очільників та байдужість громади довели до фінальної руйнації під «ритуальне» спалення церкви в с. Блистові.
     Що стосується райцентра, то ситуація у Новгороді-Сіверському відзначилась неприхованим нахабством войовничих атеїстів, які від 20-х років, представляючи люмпен - пролетарські прошарки та декласовані елементи з квитками комсомольців та комуняк, одурманених «світлим майбутнім без царів, попів та заможного люду» змогли достроково виконати заповіт вождя - розправились з культовими спорудами та місцями дореволюційних поховань на міських цвинтарях під самий розгул Великого терору.
     У підсумку, основне навантаження «комуністичної руїни» прийшлось на період до Другої світової. В той же час, 30-ми роками вакханалія не завершилась. На селах Новгород-Сіверщини комуністичні дикуни підсумовували свій шабаш у 60-ті, під червоними знаменами у вигляді підготовки до суцільної атеїзації «савєцкава чєловєка». До того ж, навряд чи можна було забути слова Маркса, що «Бога нєт»!? Особливо дісталось найповажнішому храму Новгород-Сіверщини, побудованого в 17 ст. у стилі Козацького бороко - Дігтярівській Мазепинській церкві.  
  

От тільки прикро, що й у наші дні, коли храм поступово відроджується, навіть у рідному селі, яке колись закривало очі на варварські дії одіозної людини, публіка не поспішає оголосити публічну ганьбу руйнівникові храму!? Так, Нестору Школьному, колгоспному голові, свідомість якого настільки була переповнена дурманом боротьби з Богом, що його навіть не зупинили протести науковців та краєзнавців. Так, відомо, що на початку 60-х років проти дігтярівських руйнівників виступили працівники Чернігівського історичного музею, новгород-сіверські краєзнавці, писала районна газета. От тільки подібні обурення ставали лишень «острівцями розуму» посеред моря безглуздя. Погоду робила районна владна верхівка та червоні голови колгоспів з їхнім патологічним несприйняттям таких понять, як краса та духовна велич архітектурних українських творінь. І подібне безглуздя стало змістом їхньої діяльності в Новгород-Сіверщині на весь період совецького панування. Мабуть, на генному рівні? Не випадково ж, у 1930 році Наркоматові освіти УРСР прийшлось втручатися в діяльність новгород-сіверських чиновників, щоб попередити відправлення на металобрухт 10 дзвонів 17-18 ст. зі Спасо-Преображенського монастиря!? Як не менш значущим для розуміння нездорової ситуації в Сіверському закутку зі станом поваги до історії став лист відомого на той час совецького науковця Д.Лихачова у Раду Міністрів Совецького Союзу щодо необхідності наведення ладу з архітектурними пам’ятками Новгорода-Сіверського з нагоди святкування 800-річчя «Слова о полку Ігоревім»! Ось так було. На жаль - так і є! 
     Від закінчення Другої світової війни більшості Новгород-Сіверських пам’яток було визначено стати «непотрібними» в планах влади всіх рівнів, навіть після відходу в небуття «імперії зла»! Так, совіти нищили, але й після відновлення державності на Новгород-Сіверських землях нічого не змінилось з увагою до історічної минувшини в площині захисту та реставраційних робіт. Просто змінилися вивіски в кабінетах очільників, а суть залишилась старою! Продовжувалась «болтологія» - така відома від советів практика обіцяти відновлення історичного вигляду Триумфальної арки, Торгових рядів, Спасо-Преображенського монастиря, Микільського храму, Успенської церкви… От тільки зі всього лукавого та нафантазованого - здійснились хіба що реставраційні роботи Спасо-Преображенського монастиря під патронатом Л. Кучми!?
     Ще гірша доля спіткала ту частку старовинного спадку, яка не значиться під «охоронним» статусом держави, але тривалий час додає шарму козацькому Новгороду-Сіверському та селам району. Доживає останні роки чи дні поміщицька садиба - частина садово-паркового комплексу середини 18- поч. 20 ст. у с. Юхнів (Горбівська сільрада), знищено пожежею будівлю колишньої церкви (у наш час - сільського клубу) у с. Гірки (Дігтярівської сільради), без визначення продовжує руйнуватись приміщення школи в с. Кудлаївці (Земська школа)…
     У місті історією дихають збережені в століттях парочка десятків креативних будівель на вулицях Козацькій, князя Ігоря, Губернській, Базарній… Разом з тим, відсутність вимогливої архітектури та
 принципового підходу міського начальства в минулі десятиліття до виділення ділянок під забудову, до проектів відновлення та реставрацій привели до панування «кітчу», або відвертої безсмаковості. Натомість ці люди - щасливі та ситі, не погано спочивають на ловких пенсіях Незалежної України в якості нагороди за їхнє ледарство, невдалість та невміння врятувати, захистити й зберегти для нащадків монументальну та архітектурну красу Новгород-Сіверщини.
     Тож чи є перспектива з порятунком багатющого спадку Новгород-Сіверської землі, яку цінували впродовж тисячоліття писаної історії відомі постаті? Звичайно, що є. Бо не все знищено, а так й існує перспектива відновлення. От тільки Ренесанс - треба розпочинати сьогодні, а не спати! Зі святом вас!

 

Категорія: Історія | Переглядів: 465 | Додав: Valery | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar