Головна » 2017 » Березень » 11 » Тарас Шевченко серед нас
17:57
Тарас Шевченко серед нас

                           Тарас Шевченко серед нас

     Невеличкий гурт пошановувачів творчості Великого Кобзаря прийшов до Новгород-Сіверської районної бібліотеки. У затишній читальній залі зібралися мешканці райцентру, які не забули про уродини найповажнішого впродовж двох століть УКРАЇНЦЯ. Захотіли вкотре поговорити про життя та творчість Генія, Патріота, Борця за Волю України, Поета, Художника та Авторитета Нації.

     Минає 203-й рік життя у серцях українців духу Тараса Григоровича Шевченка. А його літературно-художній спадок так і не залишає байдужим жодне з прийдешніх поколінь. Ось і 9 березня 2017 року за ініціятивою літературного об’єднання, що діє на базі провідної книгозбиральні району, за «круглим столом» знайшли спільні інтереси бібліотекарі, працівники районного будинку культури, науковці музею-заповідника «Слова о полку Ігоревім», журналісти, поети-аматори. Дискутували, аналізували, ділилися новими напрацюваннями на темі шевченкознавства, пропонували цікаві ідеї щодо подальшого ширення відомостей про Кобзаря теренами Новгород-Сіверщини.
     Директоркою Централізованої бібліотечної системи Новгород-Сіверщини Тетяною Костюковою було запропоновано кілька тем для дискусії. Особливістю нинішньої розмови стала спроба поглянути на найвідомішого українця з позицій сучасності, відігнавши від себе нав’язаний совецькими імперіалістами образ мученика, страждальця, людину, позбавлену земних якостей. Одним словом - спробували піти шляхом від «Шевченка-ідола» до «Шевченка-людини»!
     А музейники - Наталка Коврижко та Олена Радченко провели віртуальну екскурсію сторінками цікавих міркувань навколо подій 19 століття. Наблизили «впритул» до Кобзаря наших земляків - випускників Новгород-Сіверської чоловічої гімназії. Називали тих, хто добре знав Тараса Шевченка. І перш за все - Чалий, Куліш, Максимович. Більше уваги надали першому біографу поета - Михайлу Чалому. До речі, у місті, віднедавна на однойменній вулиці, ще й досі хата стоїть літератора, товаришувавшого з поетом в останні роки його життя. От тільки у жодного чиновника, як совецької доби, так і часів Незалежності, не дійшли руки та й розуму не вистачило, щоб на цьому пам’ятному місці встановити бодай меморіяльну табличку! Тим більше, що від 1972 року, коли вчитель школи-інтернату ім. Ушинського Іван Коломієць «розкопав» все це добро для новгород-сіверської історії, минуло стільки часу! Тож науковці і звернули увагу на безпосереднє відношення літературної праці Тараса Шевченка, полишеної у спадок українцям, до нашого міста. Перш за все - на переклад важливих епізодів невмирущого твору 12 століття! Хоча, за спогадами, Великий Тарас хотів зробити повний переклад твору. Не встиг. Одначе полишене - знаємо зі шкільної лави. Класичний переспів «плачу Ярославни». Згадали про справжню «фішку» для новгород-сіверців зі щоденникових записів, де Тарас кількома рядками натякає на свій сон, показавший йому неначе наживо Новгород-Сіверський (після цікавих розповідей одного з друзів). Он як буває!
Автором цих рядків увагу учасників дискусії було привернуто до кількох історичних розвідочок, які мають безпосереднє відношення до теми. Йдеться про озвучення відомостей, почутих багато років тому від одного з найповажніших новгород-сіверських краєзнавців 20 ст. – педагога, музиканта, дослідника старожитностей Степана Санжари. Публіка почула розповідь про його спогади щодо долучення новгород-сіверців на початку ХХ століття до творчості Шевченка. Тобто, ще за царату! Йшлось про знайомство з Шевченковим словом напередодні 100 роковин від дня народження Кобзаря, про збережену збірку віршів поета 1905 року, про гуртові слухання віршів українського поета далекого 1915 року литовськими, латиськими та польськими будівельниками залізничного мосту через Десну! Було відзначено, що повна інформація про наведені факти дотичності жителів краю до шевченконіани буде викладена у новій книзі про Новгород-Сіверщину, яка очікує на друк.
     Впродовж зустрічі перманентно звучала Тарасова поезія. Учасники зібрання обмінювались думками, читали власні вірші. Мало не у кожного був на столі власний «Кобзар» - із закладинками та «слідом» олівця на найулюбленіших рядках!
     P/S. Ось такі ми! І дарма, що наразі у місті та населених пунктах району нема жодного пам’ятника Кобзареві. Кажуть гості - подібне неподобство тільки у Новгород-Сіверщині. Мабуть, не готові ми прийняти в обійми Пророка? Разом з тим, подібні «проколи» не псують нам погоди. Як і відсутність чисельної аудиторії на культурологічних заходах. Бо Шевченко (звичайно що не про футболіста!) - не потребує зібрання на стадіонах, зігнаних бюджетників чи проплачених мітингів. Він, від 1861 року продовжує жити в поколіннях українців, піднявшись у Небо та ставши на епоху вперед Великим Пророком! Час від часу, він вимушений вести нас на барикади чи в атаку проти ворога до перемоги. Сміливо та рішуче. Веде всіх, хто вміє боротися за Світло, Свободу, Гідність, за Перемогу Українського в Україні! Уже 3 роки Він - на передовій московсько-української війни рве останні кайдани Московії!


     А на вході до міського парку, який має ім’я Тараса Шевченка, стоїть металева конструкція з натяком на належність «оної» Кобзареві. Мовляв, погляньте: «шапка» ж ЙОГО!? Та й літери, поки не впали, називали ім’я Того, хто 9 березня святкує уродини. Тож і лягли на «знак» із нержавійки гілочки верби з весняними «котиками» від учасників круглого столу! Бережи нас, Тарасе! Слава Тобі, Великий Сине України і Слава Україні! Амінь.

 

Категорія: Життя мого міста | Переглядів: 288 | Додав: Valery | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar