Головна » 2017 » Грудень » 18 » Про «Джавеліни» та Грем’яцьку школу
20:07
Про «Джавеліни» та Грем’яцьку школу

 З нотатків подорожуючого приміським потягом
          Про «Джавеліни» та Грем’яцьку школу

     14 хвилинний шлях від залізничної зупинки на моїй батьківщині до райцентру у приміському дизелі «Терещенська-Семенівка» ніколи не залишає мене наодинці з природою, яка пробігає за вікном назустріч «залізному коню». За 20 років функціонування маршруту я вже звик до ситуативних компаній, які щоразу відзначаються своєю неповторністю. Молоді хлопи, веселі жіночки, студенство - вони з задоволенням поспішають ознайомити підсівшого мандрівника з усіма новинами, судженнями, плітками, пересторогами, або просто чесним поглядом пересічного українця на події навколо. Словом, вистачає всього. Звичайно, дещо змінює час. Нові теми, емоції, способи мислення, рівень культури та інші якості.
     От і сьогодні парочка чоловіків, не звернувши особливої уваги на засніженого ранішньою хуртовиною пасажира на станції Юхнів, поспішившого ладненько вмоститися біля вікна, обговорювала ймовірність надання американськими братами військової допомоги Україні. Так. І у цім потязі, слава Богові, хоч і не часто, але зустрічається публіка з неповагою, а то й ненавистю до ватників, сепарів та іншого гатунку товариства, з відвертим наступом на УКРАЇНСЬКЕ.

     У такий момент душа радіє, коли земляки-новгород-сіверці не приховують «найвишуканіших» висловлювань на адресу московитського ворога! Кажу, бо часто «б’є по мізкам» паскудна антиукраїнська риторика, або безглузде теревенення не вельми обізнаної на тонкощах політики юрби. Це той момент, коли виникає бажання висадити їх, зупинивши потяг, посеред однієї з найбільших балок Подесення – в урочищі «Ровки», відправивши сих українофобів пішою ходою до Мордору.
     Тому, енергійна розмова новгород-сіверських хлопців з 60-ма роками за плечима на тему очікувань поставок нам «Джавелінів» та іншого військового надбання від братських Штатів для стримування ворога на Сході України, дозволила, внаслідок не вельми слабкого децибельного рівня їхньої задушевної бесіди, вербально пристати до участі. Любля я таких українців!
     Говорили багато. З виразними епітетами, метафорами, гіперболами. А за 600 метрів до зупинки на вокзалі місцеві патріотичні дядьки зійшлися на тому, підсумувавши плідну розмову, що «Америка вже й раніше надала б нам допомогу серйозною зброєю. Бо - поважає нас, наших воїнів на фронті, вміння наших Героїв! От тільки буржуї не ризикують викидати гроші, знаючи, як у нас працює система розкрадання бюджету…»

     Не знаю, скільки розумного зерна, а скільки емоційного підкинули для роздумів мої земляки. Зрозуміло тільки, що далі жити з присутністю негатива, який роз’їдає наживо душу й тіло українців - не можна. Тим більше, коли для прикладів прості люди сміливо беруться і за події місцевого значення, проводячи віртуальні паралелі. От і зараз, починали після відбуття потяга у Шостці темою про велику політику, а вже за годину, на під’їзді до Новгорода, «американську допомогу» конкретно порівнювали з подіями місцевими! «Що там Америка. Зрозуміло, що не ризикують. Он як у нас! Хіба не ремонтують у Грем’ячі школу років 10? А скільки мільйонів туди вгатили? І все - замало, замало, замало. Хіба не розповідають, що знову потрібні мільйони? А хто звітується про ці мільйони? Може чим відрізняється ремонт кінотеатру у міському парку, який відбудовують років 15-ть як спортзал? Ні! Тут те, з’їдять ще кілька мільйонів і їм все буде мало…      Натомість американців «не кинеш»! Вони проконтролюють. Та, все одно - не довіряють!» На цім розмова пенсіонерів з невеличкими за об’ємом торбами завершилась. Потяг зупинився і кількa десятків новгород-сіверців, добряче закутавшись, попрямували назустріч завірюсі, що якраз нарощувала свою потугу, добре розгулявшись над полудневим містечком над Десною. Амінь.

 

Категорія: Люди | Переглядів: 85 | Додав: Valery | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar