Головна » 2016 » Листопад » 2 » ПОКРОВСЬКА СИРОТА
17:06
ПОКРОВСЬКА СИРОТА

                                      Покровська «сирота»


Нещодавно освітянські кола найпівнічнішого в Україні містечка на Десні накрив вибух скандалу місцевого значення. Ображені батьки, діти яких навчаються у Новгород-Сіверській зош №2, привернули увагу до геть незадовільного стану приміщення початкової ланки навчального закладу. Як кажуть, погоду зіпсував дирчавий дах будівлі, крізь старезне покриття якого під час дощів у приміщення прямує вода!
Одна розгнівана мама-активістка батьківського комітету 2 класу і яка є випускницею освітньої установи, не приховуючи емоцій, виплеснула «воду», що зібралась на душі внаслідок тривалої епопеї страждань від зрешетілого даху, на адресу міського начальства. Мовляв, зовсім пани від рук відбилися! Не хочуть визнавати рівності у правах на облаштування умов для дітей, подібних тим, що є у значно відоміших своїм статусом школах міста. Живуть, за її словами, тільки розмовами. Виходить, що школа №2 - щось зайве у системі міської освіти!?
Окрім проблемного даху за живе батьків зачіпає і відсутність парканів, які б відгороджували дворовий простір школи від транспортної дороги, вільного доступу до річки та від собачих зграй. А ще - геть здирчаві двері приміщення початкової школи та й далекий від респектабельного стан приміщення. Одним словом, «за що не потягни - воно порветься!» Адже капітального ремонту не бачила будівля з минулого століття!
Боротьба набрала обертів і через додавання до запаленої ватри обурення «мастил», яким став за словами матусі, несправедливий розподіл Новгород-Сіверським міським відділом освіти грошової суми на літній ремонт між гімназією №1 та одинадцятирічкою №2. Оскільки гімназії, начебто, відчахнули 20 тисяч гривень, а бідолашній «сирітці» на Покровщині - дарували тільки 500гривень!!! Що тут сказати, коли то справді розподіл виявився таким, то реалії дійсно заслуговують жорстких слів, якими наповнила на місцевій телевізії свій спітч на адресу керівництва міськради та освітянських функціонерів ображена мама!?
Звичайно прикро, що керівне панство незграбністю, млявістю, пасивністю чи нерозумінням ситуації власними руками режисує скандал на порожньому місці. Адже у даному випадку не варто й докладати особливих зусиль, щоб зазирнувши до будівель одного з 4-х корпусів школи №2, швидко зрозуміти різницю та автоматично визначити - хто для чиновників міста обласного підпорядкування є сиротою чи пасинком?
                                                             Забута школа


У Новгороді-Сіверському чотири загальноосвітні навчальні заклади, два з яких мають гімназійний статус. Ще один - «Дзвіночок», значиться школою-садочком. І кожна школа є змістовною сторінкою великої освітянської історії. Давньої, як і сам Новгород-Сіверський, розмінявший друге тисячоліття.
Одначе наразі ми говоритимемо про освітянську установу, котра з певних причин залишається трішечки прихованою від загалу, що на нашу думку є несправедливим, а можливо, коли йдеться про тих, хто волею посадових обов’язків мав би піклуватися про освіту по-батьківські, навіть аморальним! Отож і дух назрілої розмови, як би комусь не щеміло, буде відвертим і без приховування правди.
В той же час, міркувати про Новгород-Сіверську загальноосвітню школу І-ІІІ ст. №2 варто, оскільки на противагу своїм посестрам – гімназії №1 ім. Б.Майстренка та Державній гімназії ім. К.Ушинського одинадцятирічка №2 переживає не найкращі часи.
Давненько збігли роки, коли навчальний заклад приймав у свої обійстя до 600 учнів!? Тепер його відвідують 200 вихованців. І тепер помітна неозброєному оку збідніла наповнюваність, мабуть за звичкою від совдепівської епохи, автоматично нівелює рівень щоденної уваги місцевих чиновників до проблем навчально-виховного закладу. А так і навряд чи стане перебільшенням порівняння теперішнього владного піклування про храм науки у козацькому закутку міста - на Покровщині з увагою найнятих державою опікунів дитиною-сиротою! Жорстко, але факт. Натомість, коли заради справедливості поглянути на школу з позицій її багатющої історіі з переліком добрих справ та досягнень випускників, на тлі звитяжної праці поколінь педагогів, випустивших у доросле життя кількатисячну громаду юнаків та дівчат, перед нами обов’язково постануть ознаки типової байдужості до закладу осіб, які мали б не втрачати рівня уваги до проблем установи. На жаль, зі школою №2 - унікальним закладом у місті Магдебурзького права, трапилось по іншому. Його доля виявилась потрібною тільки вчителям та батькам дітей! А прикро, бо школа є чи не єдиною в області, а можливо й Україні, що стоїть за кілька десятків метрів від плеса річки Десни! До того ж, відстань ця скорочується у кілька разів під час весняної повені, а деснянські хвилі своїми прохолодними бризками досягають східних вікон навчального корпусу! Ото картина! Погляд же на життєпис закладу з позицій хронології історії загальноосвітньої установи підводить нас до 100-літнього віку одинадцятирічки, хоча як «середня школа №2» храм науки на Покровських пагорбах відкрив двері обпаленим війною дітлахам одразу з вигнанням нацистів з Новгорода-Сіверського у 1943 році. Так що, як кажуть у народі «з молодих вийшла, а у старі не увійшла!»
У контексті ж духовного життя громади, а особливо її юного прошарк у- школа є знаковим чинником ще й за своїм розташуванням. Адже вона давно перетворилась на осередок науки та просвітництва у найстарішій місцині староукраїнського «городка». «Покровщина» - козацький простір. Ця назва досить часто згадується у письмових джерелах минувшини. Тутешній люд відрізняється своєю говіркою, побутом та специфічною ментальністю. Колись у цім краю на прадавньому життєвому простору Деснянських гір осів рід Ушинських, дарувавши Україні великого гуманіста 19 ст., педагога та «вчителя вчителів» Костянтина Ушинського. За півверсти від сьогоднішньої шкільної будівлі, поруч з храмом Покрови Божої Матері, який дав назву закутку, минули дитячі роки гімназиста - майбутнього Великого Ушинського у батьківському родовому маєтку. Тепер учні школи №2 на старому цвинтарі доглядають за похованнями представників родини Ушинських.
                                                             Рідний дім
Серед місцевих мешканців авторитет школи досить пристойний. Він сформувався впродовж кількох поколінь. Наразі заклад, що високо піднявся над дзеркальним плесом Десни на крутому березі, відвідують вже правнуки переступивших поріг середньої школи №2, відкритої 1943 року. Учнівський контингент школи на 90% завжди складався з представників робітничих, селянських родин та незаможної інтелігенції. Пролетарський дух завжди додавав шарму життю установи серед інших шкіл «городка». А випускникам давались прекрасні знання та прищеплювалися стійкі навички працьовитості, поваги до людей та бажання здобувати освіту. Мабуть провідну роль у вирішенні шляхетної мети озброєння вихованців школи міцним підгрунтям з основ наук відігравав якісний склад педагогів! Варто згадати тих, чиї імена полишились в історії і можуть бути золотими літерами викарбувані для пам’яті нащадків. Іван Іваницький - директор школи останніх днів перед окупацією Новгорода-Сіверського нацистами, Степан Санжара - педагог від Бога,талановитий публіцист, краєзнавець та музикант, Петро Пашков - знавець іноземних мов, учень Миколи Зерова, Іван Ошнек - завуч школи 60-поч. 70-х років, один з перших на Новгород-Сіверщині педагогів, який з 1945 року мав звання «Заслуженого вчителя України»… Дякуючи непоодиноким харизматичним особистостям, формувавших імідж закладу на «утрішній»зорі та невтомному поколінню майстрів педагогічної праці 70-80-х років - Новгород-Сіверська загальноосвітня школа №2 дала українському світові низку талановитих особистостей. Відомі імена вченого-бібліофіла - найуспішнішого дослідника «Слова о полку Ігоревім» 20-поч.21-го століття Святослава Воїнова. Випускниками 50-х років є доктор медицини та поважний у народі «кісткоправ» Євген Пашков разом з братом Володимиром - єдиним на Новгород-Сіверщині кобзарем та майстром виготовлення бандур. Авторитет школи понесли по життю Заслужений працівник культури України Алла Клименко, Валентина Зеленцова, заслужений журналіст України Валентина Артюшкова - директорка місцевої телекомпанії «Сіверська».
                                                             Сирітська доля


На жаль, сьогоднішні будні школи, яка стоїть на високому правому березі Десни у місті обласного підпорядкування Новгороді-Сіверському, важкі. Труднощі породжені не тільки фінансовим станом країни, а й черствістю закам’янілих душ владних начальників, які, за лоском успішності колись обраних для загального іміджу закладів, що навіть назвою додають дивідентів місту, забули про існування у віддаленому закутку Новгорода-Сіверського ще однієї освітньої установи!? Як-то кажуть, забута дитина при живих батьках.
Кілька років школу очолює Тамара Плотнікова. Директорка прагне розбудовувати осередок знань двох сотень вихованців. Натомість обставини бідності та байдужості системи зводять нанівець найшляхетніші наміри модернізації успадкованого добра. Школа багато років, вважай з 20 століття, не бачила капітального ремонту. Відповідно не оновлювалась і навчальна база. Робилися час від часу «вливання». Років 10, ще за Кучми, тягнули газову трубу. До речі з великими боями «місцевого значення»! Потім, замінювали частину вікон, щось там переварювали в опалювальній системі… Одначе, довести до кінця навіть косметичним оздобленням у середині у відповідності до сучасних вимог за 25 років Незалежності ніякому владному начальнику у місті так і не прийшло на думку. А внесками батьків у щорічні ремонти та реанімування старого добра - багато не досягнеш. Тож і приречена жевріти Покровська «сирота»!
Мабуть, до такої ганебної ситуації підлаштувалися і місцеві начальники? У всякому разі, останнім роком активно мусуються чутки, і не безпідставні, що, мовляв, влада хоче закрити заклад, перевівши учнів до двох гімназій!? Питання абсурдне, але існує. Слава Богові, цього року – обійшлось. Школа витримала очікування вердикту міських очільників. Натомість до серйозного ремонту та оновлення матеріально-технічної бази закладу у чиновників руки так і не дійшли.
А коли багаття скандалу навколо невтішних справ з дахом школи, озвученого батьками, спалахнуло - на місце епіцентру бурі прибув і голова міста! Розповідав про кошти, яких треба море і яких нема!? Відчувається, що хтось чогось не договорює. Рівно, як і виникає чимало питань, накшталт того, що було на вустах батьків чи місцевих медійників: як же школу приймали перед початком навчального року у такому невтішному стані? В той же час, за день чи два, як казала публіка, до місця ганьби привезли до двох десятків листів покрівельної бляхи!? Мабуть раніше «смажений півень» не клював?
                                                              Замість епілогу
А школа, навіть у стані «сирітському» живе. Навчають, виховують, готують дітей до дорослого життя. Готують дітей до олімпіад та конкурсів. І найбільше, як вчителі так і батьки, бажають щоб діти зростали справжніми українськими патріотами та відповідальними перед громадою особистостями. Щоб нове покоління керівників та чиновників відрізнялися відчуттям справедливості та гордості за заклад, якому були віддані роки дитинства та юності.
Тут полюбляють спорт, не забувають про громадські справи, про повагу до минулого. У навчальному закладі діє прекрасна музейна кімната з чисельними артефактами, які несуть змістовну інформацію про історію освітянської установи, про її вихованців. До речі, подібного не знаходимо в інших міських школах! Словом, школі, яку можливо десь у владних кабінетах і хочуть забути, є чим пишатись. Бо її історія - від початку, з моменту відкриття у 1912 році 3-річної ремісничої, є народною. Тим більше, що за 100-річний вік існування вона підготувала, серед інших достойників, таких людей, що ходили і наразі перебувають на посадах керівників міста, високих посадах обласної влади, а ще - були народними депутатами України, значились очільниками всеукраїнських медійних видань та боронили зі зброєю в руках Українські терени від посягань російської агресії!
Сприятливої днини вчителі виходять з учнями на край високого правого берега Десни. Від головного корпусу школи до нього - кілька десятків метрів! Тут, на Богом створеному майданчику - відкривається неперевершеної краси перспектива на величезну відстань у далечінь. Туди, де за темними лісами щоранку сходить Сонце. Здається, що якраз у таких місцях юними дитячими душами і оволодівають найсакральніші почуття. А ще - набувають значення мрії незіпсованих життям чистих та незайманих моральною втомою сердець.
Отож і виходить, що для повного щастя родині міської одинадцятирічки №2 потрібно зовсім небагато. Просто, щоб владні мужі міста та визначені освітянські функціонери без нагадування вчителів та батьків дивилися на щоденні потреби навчальних закладів з позицій рівності, поваги до кожного учасника навчально виховного процесу, незалежно від місця під Небом! Можливо тоді і школа №2 у старовинному козацькому мікрорайоні знатиме, що її справи відомі владним мужам, а так і перспектива завтрашнього дня разом з променями Сонця, відзеркалених у прозорому плесі Десни, здаватиметься кращою за сьогодення. А саме Надією, Вірою та Любов’ю має жити молоде покоління! Тож пам’ятаймо про таке, адже ми - українці!

Матеріал надруковано у тижневику "Деснянка" №43, 20 жовтня 2016 року

https://issuu.com/desnjnka/docs/623

Категорія: Життя мого міста | Переглядів: 299 | Додав: Valery | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar