Головна » 2017 » Квітень » 10 » Остання світлина Великого археолога
19:32
Остання світлина Великого археолога

                     Остання світлина Великого археолога
                             (присвячується В.П.Коваленку - українському                                                        вченому-археологу з нагоди його уродин)
     У професійне археологічне життя він прийшов підлітком. Бо вже 14-літнім піднімав з глибин історичні артефакти стародавнього Чернігова. Міста, у якому прожив усе своє життя, ніколи не збираючись пристати до заможних країн із цивілізованими умовами щоденного буття, в яких приходилось не раз бувати в наукових відрядженнях.
     Володимир Петрович Коваленко без сумніву в славетній українській археологічній науці на найближчі десятиліття залишиться провідним і неперевершеним, як найкращий дослідник давньоруського періоду. А його наукова спадщина з 400 авторських робіт не раз  знаходитиме вдячну подяку від поколінь молодих дослідників.
     Коли б він жив, то обов’язково б вранці зняв би слухавку і впродовж кількох хвилин, поспішаючи до університету, уважно вислухав би мої щирі вітання з нагоди уродин. На жаль. Тепер Велика і шанована в нашому родинному гнізді людина не зможе відповісти наживо. Натомість, його надпотужна енергія добра, любові до ближнього, шани старшого покоління, поваги до дітей, щедрої усмішки - назавжди залишатимуться в наших серцях.
     Вже сьогодні, коли лишень кілька місяців минуло від того дня, як під кінець осіннього жовтня 2016 року він полишив світ, який дуже любив, час від часу так і відчуваю спорожнілий сегмент щодення, який нема чим заповнити. Переглядаю даровані Вчителем авторські наукові видання, читаю його змістовні вітання в електронній пошті з нагоди свят на адресу нашої родини, дістаю з домашнього архіву світлини та вже «немодні» тепер кольорові слайди на плівці з місць розкопок очолюваних ним експедицій.
Є навіть кілька чорнобілих світлин від 1980 року з легендарної Новгород-Сіверської археологічної експедиції, подарувавшої місту над Десною можливість відсвяткувати 1000-літній ювілей! На них мій хрещений ще парубок, з 26 роками за плечима! Це другий рік нашого знайомства після його представлення нашій 11 групі історичного факультету ЧДПІ в якості викладача археології. Отож, з тієї пори і до останнього ми з повагою ставились до потреби дружити один з одним, спілкуватися, вирішувати окремі професійні проблеми та обговорювати теми, котрі представляли спільну зацікавленість.
     Звичайно, що для Чернігова та Чернігово-Сіверської землі присутність та віддана синівська наукова діяльність Володимира Коваленка впродовж мало не півстоліття виявилась справжнім Божим дарунком. У всякому разі дослідити 500 археологічних пам’яток області та ввести їх у науку досі нікому не вдавалось! А наслідки роботи на таких авторитетних археологічних об’єктах дослідження як Чернігів, Любеч, Новгород-Сіверський, Шестовиця, Батурин на довгі роки увінчали лавровим вінком переможця плід його діяльності на благо Чернігівщини та науки.
     Добрий українець, дієвий патріот, ерудит, прекрасний викладач, принциповий науковець, авторитетний вихователь, вірний і безкорисливий друг, гарний сім’янин і батько… Саме таким, здається, згадуватимуть Володимира Петровича Коваленка рідні і всі, хто мав честь не одне десятиліття жити поруч, товаришувати, спілкуватися, перебувати в археологічних експедиціях, брати участь у наукових конференціях, а можливо просто вітатися на вулиці в якості поваги один до одного.
   
 Так сталось, що наша остання зустріч з Володимиром Петровичем Коваленком відбулась рівно за місяць до смерті. Ми з дружиною завітали до його оселі. Хотілось провідати хрещеного. Він показував нам дім. Вразила бібліотека, якій, без перебільшення, може позаздрити навіть книгозбиральня навчального закладу. Кілька тисяч примірників серйозних наукових видань! Розмовляли за чашкою кави. Володя жваво спілкувався, розпитуючи про різні житейські справи. Як завжди, слухати його було у радість! Тим більше, що ця людина користувалась великою повагою у нашій родині. Я розпитував про плани на теплий сезон відносно археологічних устремлінь. Звичайно, що вмирати він не збирався, оскільки навіть за Батурин, до якого він мав сподівання вчергово докласти зусиль, ми предметно поговорили, не забувши й нагадати про Новгород-Сіверський, про час 36-річної давнини, коли, дякуючи двом розумним та відповідальним чоловікам - Кузі Андрію Васильовичу та Коваленку Володимиру Петровичу, місту вдалось «засвітитися» на європейському просторі зі своєю прадавньою історією!
     Розглядаючи «науковий скарб», я взяв з полиць кілька книжок. Одну з них - «Дослідники археології України» за авторством Галини Мезенцевої автор цих рядків отримав в дарунок. За парочку годин - направились до автобусної зупинки.
     Мобільний, невтомний, енергійний. Ми вийшли раніше, а Володимир Петрович мав ще кілька зупинок їхати до університету. «Ну що, батьку, давай знімок напам’ять про зустріч!»
    Хрещений, зовсім не переймаючись чимось незручним чи проблемним, шляхетно й відверто, хоча й трішки стомлено, посміхнувся крізь окуляри»… Таким його й зафіксувала камера. То, мабуть, був останній знімок Великого українського археолога, вчителя кількох поколінь юних дослідників історії Володимира Петровича Коваленка.
     Завершивши свій життєвий шлях на святій та грішній Землі в 62 роки, мій вчитель, друг, однодумець та хрещений батько перейшов у той простір, коли на повну силу вмикається людська пам’ять, про тих, хто був поруч з нами. А сьогодні у нього - Уродини. Згадаймо достойника добрим словом! Амінь.

 

Категорія: Люди | Переглядів: 92 | Додав: Valery | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar