Головна » 2017 » Липень » 29 » Гірка доля сільських "морів" Новгород-Сіверщини
19:19
Гірка доля сільських "морів" Новгород-Сіверщини

                                       Гірка доля сільських "морів"

                                         Новгород-Сіверщини


     Ні про що не думали 25 років після совка! Згадували «щасліває врємя». Тим і жили. Радощі не вічні. І ось настає час, коли очільниники сільських громад, позбавлені чверть століття бажання до збереження інфраструктури, успадкованої від колгоспів, мають «сльозу пускати». Бо почали нагадувати про свій біль сільські ставки, покинуті після розвалу Союзу як нікому не потрібні об’єкти.
     А тим часом варто нагадати, що на Новгород-Сіверщині впродовж 17-поч. 20 століть селяни вдало прислуговувалися невеличкими водосховищами, ставками чи копанками. Звичайно, тутешнє водне господарство, як і по всій Україні, зачиналось значно раніше. Варто згадати розкішний вітчизняний фольклор! Особливо народні пісні. Скільки там сюжетів з левадами, гаями, ставками? Але системних описів на сторінках книг се добро набуло у часи Козаччини.
     Світ змінився. У наші дні від достойників, обіймаючих владу, навіть риторики про бажання опанувати історичне надбанням своїх прадідів у рідному селі, зберігші його для нині сущих і для прийдешніх поколінь - не чути. Здавалось би – візьми й розпорядись по-людськи тим, що так легко дісталось у спадок. Звичайно, як же без зусиль, клопоту, коштів та розуму. Але ж, воно й окупиться сторицею. Ні, на жаль все це добро перетворилось для місцевого очільництва на нездоланну перешкоду, яка заважає рухати вперед розвиток громад. Прикро, але пасивність приспала і активну частину сільських громад. Тому й доживають у руїні свого віку приміщення колись наповнених дитячими голосами шкіл, дитячих садочків, медичних установ, будинків культури. У переліку опинилися і … ставки, яких на Новгород-Сіверщині до півтора десятка. Інша справа, що за відсутності елементарної зацікавленості у продовженні їхнього подальшого життя з боку районної влади та голів сільрад, доля сільських «морів», наразі вкритих тінню байдужості, така ж сумна. Найскоріш за все, їм уготовано стати ласим шматком і за «п’ятак» опинитися в руках пройдисвітів. У всякому разі від функціонерів «на вуха» стомлених селян вішається локшина. Мовляв громади сіл власними силами не здатні відновити водойми. І тільки якийсь черговий «хазяїн», мабуть подібний тим, що роздерибанювали колгоспне майно під час паскудної «прихватизації» 90-х, ощасливіть їх!? Звичайно до ідеї віддати «райські» куточки природи будь-кому, хто покаже гарний «кеш» - люди з клепкою у голові не згідні. Але їх небагато. І вони ще пам’ятають, як розвалюючи колгосп під «наглядом районних начальників» - теж обіцяли і клялися у світлості намірів. А в реаліях - кинули! Тому, не важко передбачити долю ставків, плесом яких, поки що, мирно плавають, розганяючи хвилю, табуни гусей, а вздовж берега стоять дядьки з вудками.
Та найближчим часом нащадки створювавших «моря» у своїх селах у різні віки, будуть пошиті у дурні новітніми «героями»-прагматиками. «Так і запам’ятайте, - каже редакторові «Правого Берега Десни» один з мешканців Михальчиної Слободи під час подорожі прикордонною зоною навесні цього року, - ставки нахабно заберуть сторонні люди! Хоча наразі ми не здаємось. Це ж яка краса наш ставок? Навіть лебеді оселилися…»
     Гортаю різного штибу друковані джерела з достатньо актуальною інформацією про 60-70-ті роки на Новгород-Сіверщині, про справжній бум будівництва рукотворних водойм на маленьких річках. Коли більше 10 ставків було введено в експлуатацію, а відповідний напрямок роботи контролювався «партією комуністів» досить прискіпливо. Строки, темпи, гасла… Бо, перш за все, стояла проблема «накормити будівників комунізму»!
     Тоді на Новгород-Сіверщині невеликі водосховища споруджувалися у селах Лосці, Студинці, Стахорщині, Бугринівці, Мамекині, Михальчиній Слободі, Бучках, Смячі, Шептаках, Лизунівці, Буді-Вороб’ївській тощо. Окремі з них залишились «на папері», або до кінця нереалізованими проектами. Як от на лівому березі Десни у Бирині, де до «колективізації» повноцінно діяв став на р. Торкні і, яким опікувався місцевий поміщик. Наразі ж, за виключенням кількох водойм, районне ставкове господарство років 30 не відчуває уваги. Бо господарів, як таких, нема, а офіційним суб’єктом господарювання, пов’язаного з водоймою, є лишень фірма у с. Мамекині, де підприємці, колись приїхавши з іншої області, продовжують традиції місцевої рибної станції, що існувала у совецькі часи. Вирощують популярні види риби, експериментують та підтримують належний стан господарства за всіма вимогами та правилами. Ну, на цім прикладі , вважай і «облом», як каже молоде покоління! Переважна більшість ставків у районі перебуває не тільки в занедбаному стані, а й позбавлена юрідичної бази, яка б вказувала на законну власність та господаря. Нема.
      Але й за такого безглуздого стану рибка стрибає над водним плесом, яку з задоволенням вудять рибалки-аматори! На жаль, все частіше ширяться чутки про випадки нахабного браконьєрства, на що нарікають місцеві мешканці. Кілька років тому негідники-злочинці отруїли газом усю рибу у ставку Михальчиної Слободи! Здається, ніхто не опинився у в’язниці. Та то інша справа.
 
   Головним же завданням нинішніх місцевих очільників сіл є прагнення не втратити можливість подальшого опікування водним скарбом,на який давно перетворилися симпатичні ставки Новгород-Сіверщини. На жаль, безпорядність чиновників на місцях з їхнім постійним натяком на «порожні кишені», коли йдеться про ремонт земляної дамби, укладання бетонного розчину, як у Студинці чи традиційне очищення дна - викликає обурення! Здається, ми вже зовсім з глузду з’їхали. 21 сторіччя! Півтисячоліття тому пращури новгород-сіверців і траву косили, і житло вправно ставили, і землю орали, і пасіки тримали… Не кажучи вже про рибальство, водні млини та ставки! Тож, на кого ми перетворилися і що за систему таку побудували, коли голова сільської ради мало не плаче, розповідаючи з екрану телевізії, як виділені державою гроші (порядка 100тис. грн!) залишаються незадіяними, бо їх не можна реалізувати на ремонтних роботах, оскільки за 25 років Студинківський ставок залишається нічийним!? Хоча, ми добре розуміємо, наскільки умовною може виявитися за день, місяць чи рік ця НІЧИЙНІСТЬ? Ось і варто нагадати цікавинку 40-річної давнини від 1977 року з Новгород-Сіверщини. Того року, тільки створений на річці Лосці 27 гектарний став зариблювався кільканадцятьма тисячами молька. А вже за рік озеро дало перший «врожай» - більше 3,5 тон риби!!! Куди щедрішим виявився 1979 рік, подарувавший вправним студинківцям аж 8,5 тон коропа, линя та іншої риби!
     Дивлячись на водне багатство Сіверського краю, серед якого «ставковий капітал» тупо використовується окремими людьми чи певними утаємниченими фірмами, відчуваєш всю гіркоту абсурду та повну безперспективність ситуації. Хоча, як кажуть, «і коню» зрозуміло, що у кожному випадку і на кожну водойму обо’язково знайдуться «господарі»! І вони, наразі «НІЧИЙНІ» гідроспоруди, серед яких і перший «страждальник» - у с.Студинці на річці Лосці, за традицією чи долею інших об’єктів господарства (колгоспів чи промислових підприємств), будуть підібрані за «п’ятак» кмітливими володарями! А громади й в далекій від центра провінції, ймовірніше за все, розділять участь тих же навколостоличних привабливих теренів!?
     Тож нехай Господь допоможе страждальним «морям» Новгород-Сіверщини вистояти у лиху годину ,пережити, оновитися у силах, щоб надалі радувати природними щедротами місцевий люд! А для того, щоб унеможливити будь-які афери - головою мають думати всі. І перш за все - очільники громад, яких і обрані задля ухвалення розумних рішень. Амінь.

 

Категорія: Духовність Сіверського краю | Переглядів: 193 | Додав: Valery | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar