Головна » 2017 » Квітень » 19 » ДІВОЧЕ РИСТАЛІЩЕ НА БЕРЕЗІ СТРИЖНЯ
18:18
ДІВОЧЕ РИСТАЛІЩЕ НА БЕРЕЗІ СТРИЖНЯ

                  ДІВОЧЕ РИСТАЛІЩЕ НА БЕРЕЗІ СТРИЖНЯ

                                    (тривожний роздум з приводу)
      Серед різмаїття подій, знайшовших нещодавно чільне місце у дописуваннях та етерах журналістів, відзначилась дівоча бійка у славному граді Чернігові. Обурення, дискуії та суперечки різних прошарків суспільства на певний час витіснили на задвірки інші гарячі теми життя міської громади. А жорсткі змагання малолітніх красунь набули ознак проблемного символу у молодіжній тусовці.   Словом, обізнане на неприємній події товариство отримало можливість приміряти на свій зріст одразу кілька одеж, ставши на мить батьками, вчителями, вихователями, психологами, поліціянтами, законотворцями та суддями. А одна широко відома у вузьких колах любителів попси столична артистка поспішила запропонувати для подібних випадків повернення «смертної кари»!? Он як завело!
      На жаль, знаходиться публіка, котра «чернігівську» подію розглядає не інакше, як «глобальну»! Мовляв, у спокійному обласному центрі школярки відчибучили таке, про що у місті з півторатисячолітньою історією годі й думати було! І як, відтепер жити поважному Чернігову після того, що відбулось?
      Мені ж особисто, як людині з чималеньким педагогічним та журналістським досвідом за плечима, не хочеться з побаченої на відеороликах неприємної розбірки окремих представниць юної частини 300-тисячної чернігівської громади робити якісь «відкриття» для сьогоднішнього соціуму. Чому? Да тому, що жорстокість підростаючого племені у нашому суспільстві з’явилась не вчора. І що наразі - вона лишень набуває розмаху та певних змін. І це є правда, від якої нема куди подітися і про яку знають всі, кому це потрібно знати. Тим більше, що подібні сюжети з молодіжного життя давненько акліматизувалися, відчуваючи перманентну «затребуваність» у колі представників суспільства з деформованою свідомістю.
       Разом з тим, заради об’єктивності аналізу широко «засвіченої» хуліганської виходки чернігівських дівчат, варто наголосити, що більшість проблем, неприйнятних та негативних перекочували в Незалежну Україну з часів «мой адрєс нє дом і нє уліца, мой адрєс - савєцкій саюз»! Інша справа, що технологія подібних «ристалищ» суттєво змінилась й в ідейному змісті, мотивації учасників, структурному оформленні та розстановці протилежних сил. Додалась «новинка» - все активніше, мабуть через нечувані колись гендерні вимоги, у хуліганських ватагах принципово заявляють про себе дівчата!
      І ось, коли навколо мордобою все трішечки вляглось, варто поставити запитання: а чи були подібні явища у тім суспільстві, яке й сьогодні дехто хоче називати «зразковим»? А коли так, то чим же все таки відрізнялися пріснопам’ятні зіткнення «стінка на стінку» 70-80-х, не кажучи вже про «дівочі потасовки за коси» від «забавок» 21 століття? Так ось, найважливішим, здається, аргументом на користь «забіяк» моєї юності постає величина градусу «напруги» у гурті «зачинщиків». Бо коли й проливалась кров з розсічених губ, а тіло вкривалось «синцями» та «фінгалами», покоління батьків та дідів нинішніх чернігівських «Ксен», що тупо засвітились у потасовці за «Мегацентром», ніколи «не добивали» впавшого на землю і не буцали ногами зніяковілу «жертву». Знали «міру», а в розбірках, на кшталт «район на район» чи «школа на школу», повторюсь, - далі «першої крові» «бої» не заходили! Хоча, могли бути і неприємні наслідки. До речі, навіть серед дорослих френдів на Фейсбуці знаходимо учасників подібних «змагань до кровянки» (В.Висоцький) з епохи дитинства. Навіть у совецькому кінематографу з’являються художні стрічки («Чучело» (1983), «Плюмбум, ілі опасная ігра»(1986) тощо). Вустами героїв вперше в комуністичній країні заговорили про «хворе суспільство», особливо про великі проблеми серед підлітків.         Але, в згаданий час відрізнявся й статевий склад «ворожуючих сторін». Дівочі ватаги не набули «популярності», а бої «без правил» залишались пріоритетом хлопчачого товариства. Розбірки «слабкої» статі прив’язувалися більше до теми «як поділити між двома одного хлопця»!? Тому «угрупування» неадекватних дівчат з жорсткими бійками можна вважати виключенням. Хоча, бували... Все залежало від місцевості, складу родин, у яких зростали діти, рівня вихованості у сім’ях та соціального походження, від дисципліни та постановки виховної роботи у школі. То ж чому сьогодні подібне називають мало не катострофою? Адже якби у часи совка суспільство мало бодай частинку нинішнього інформаційного ресурсу, то чи відрізнялась би принципово картинка ситуації?
      У системі, надламаної 1991 року, але не добитої, подібні питання вирішувалися з ідеологічних позицій. Механізм був відпрацьований до автоматизму, коли починаючи від 1 класу, де за блиском променів «актєбряцкай звєзди» ховались нав’язані системою стартові ідеали та правила поведінки на все подальше життя.   «Жовтеня»-«піонер»- «комсомолець» - обов’язковий шлях формування «совєцкава чєлавєка», під який прив’язувались не тільки молодіжні, громадські та профспілкові структури, а й щоденна система виховання в школі.   Ось і «не було в Союзі», аж до перебудови Горбачова, ані сексу, ані малолітньої злочинності, ані важких родин, ані кинутих дітей, ані суїцидів у дитячому середовищі…!? Просто суперсуспільство! От тільки вже тоді біди та проблеми глибоко пролізли у підліткове середовище, про що нам можуть нагадати сторінки молодіжних та культурологічних совецьких видань кінця 80-х років 20 ст.
      А чи змогла й чи захотіла наша рідна Українська Держава унеможливити масовим проявам негативних явищ у молодіжному товаристві? І чи запропонували розумні політики з державниками мудрі пропозиції цілеспрямованого використання «вибухової» та максималістської енергії юному поколінню? Ні! І це наше горе. Тим більше, що ні Президенти, ні Уряди, які змінювали один одного, не доклали зусиль, щоб учнівська молодь отримала можливість вибору в системі різних туристичних-військово-патріотичних рухів.         Натомість, всіляких чиновничих структур, що формально опікуються молоддю - море! Не випадково, мабуть, що закономірними стають і пошуки українською юнню можливостей та способів використання підліткових переваг - сили та енергії у неприйнятних для зрілого суспільства площинах. Тим більше, коли бракує нормальних орієнтирів та прикладів, які б мали надати дорослі дяді та тьоті! От і «заносить» молодих та «зелених»! Від одних лишень щоденних новин про тотальну корупцію «порядних та авторитетних» державників нудить не тільки батьків, а й дітей, які в центр юної уваги все активніше беруть «пофігізм», «культ сили», грубість, жорстокість.
      А діти 21 століття справді інші, ніж ровесники з 80-х. От тільки у шкільній системі сьогодні, коли йдеться про виховання, все поставлено на руйнацію значних здобутків перевіреної життям виховної системи. Як от трудове виховання! Практика нормативних заборон від всіляких контролюючих високих кабінетів просто вражає і зашкалює з точки зору здорового глузду. Ніяких пришкільних ділянок, ніякої серйозної літньої практики… Навіть у сільських школах вже й розмов нема про організацію відповідного трудового виховання. Довідки про звільнення учня від.., тотальний контроль, частота пульсу, тиск… з 1 класу!? Повне нівечення вимогливих нормативів по фізичній культурі зі змінами навчальної програми до абсурду, бюрократизація зі всіма «дозволами» на екскурсійні поїздки!       А за летальними випадками на уроках фізкультури органи управління освітою готові нанести рішучого удару по колись серйозній дисципліні зі шкільного навчального плану - фізкультурі.   Тож які ми маємо зростати? Як кажуть, приїхали! А переважний відсоток дітлахів, підлітків та старшокласників не цінують красу сили, фізичну працю, не знаються на «втомі» від тренувань, змагань, а все частіше вдаються до тупого та безглуздого насилля - фізичного та морального у розв’язанні міжособистих конфліктів. У небуття відійшла масовість участі школярів у спортивних секціях, змаганнях, турнірах. Таке щастя стає виключенням у житті окремих навчальних закладів і тримається переважно на ініціативі директорів, їхніх заступників та свято віруючих у свою місію дарувати дітям радість вчителів. До того ж, здається, що до наших урядовців так і не дійшло, що побудувати в освіті систему виховання за умов безгрошів’я у школах - не реально!
      А що батьки? Коли чесно - з ними проблема. Особливо в частині готовністі до виховання підлітків у відповідності до викликів часу.   Не випадково за дослідженнями психологів, соціологів до виховання з повагою та відчуттям перманентного обов’язку ставляться лічені відсотки батьків. «Культ грошей», а в більшості випадків «пресінг безгрошів’я» - стали провідною темою життя більшості родин. А коли так - орієнтири та ідеали руйнуються за законом «піщаних замків»! А додайте до неймовірного опущений ще від Союзу у батьківських колах авторитет школи вцілому і педагога зокрема і який за 25 років так і не набув зворотнього шляху, картина вимальовується геть невтішна. Бо вчитель в їхніх очах так і залишився найнезахищенішою постаттю у суспільстві, а знання зі шкільної лави нівілювались під впливом тиску грошового мішка, а отримані на уроках життєві моральні орієнтири розбиваються одразу за дверима школи…
      Вчителі. Слава Богові відійшла епоха перетворення вчителя на рабського халуя з обслуговування «непорушних канонів» партійно-совецької ідеологічної системи. Не знаю, наскільки молоді люди з наразі діючих управлінських структур освітянської галузі в областях, містах та районах володіють істинною картиною пережитого українським вчительством до 1991 року, але їхнє бажання досить часто знов апелювати до «недопрацювання»педагогів у подібних «надзвичайних» ситуаціях - виглядають безглуздо. Варто всім навчитися: вчитель не є відповідальним поза шкільним процесом, у позаурочний час за своїх підопічних. І тому, здається, настав час дивитися «у корінь зла»!? Хоча педагоги різні, як і різна совість, кваліфікація, природний хист. Бо школа існувала на ту пору у форматі, коли мусила відповідати за все «на білім світі»! До речі, деякі теперішні «реформатори» від чиновничих кабінетів, здається, ніяк не хочуть викинути з голови паскудний рудимент комуно-совецької доби. Так і продовжують «всіх собак» вішати на школу!
      Правова система. Вона ніяка. Корупція, скандали, брехня… І не вартує того, щоб довго мудрувати, підбираючи слова для критики чи виправдання. В той же час, не варто забувати, що навколо процесу пошуків відкритого, справедливого та зрозумілого законодавства, яке б чітко виписувало систему взаємовідношень «учень-вчитель-батьки-соціум» поки що у нас навіть не задекларувало. Навіть не йдеться про наміри серйозних дискусій під очільництвом держави. Знаємо, що «савецкая страна» прислуговувалась ручним керуванням, коли йшлось про названі проблеми. На такому ж «пофігізмі» живе й Українська держава. Тому, у даному випадку всі «проблеми» знов прагнуть розплутувати журналісти, громадскість, структури виконавчої влади та телевізійні шоу. Знов все прагне звестися до «взаємних пробачень»!? І тому, вся ця метушня виглядає геть безглуздо і нагадує погляд з іншої планети. Оскільки, як не прикро, але й на 26 році розбудови Української Держави ми прислуговуємося правовим нігілізмом. До того ж з боку всіх: дорослих і дітей, державних мужів і пересічної публіки. І тому, здається, найперше, що має чітко запрацювати в Україні для унеможливлення подібних ексцесів, в тому числі й на тлі зростання підліткової агресії - розуміння істини, що «за порушення прав людини, честі та гідності - неминуче настане адекватна відповідальність! Завжди і всюди. Амінь.

 

Категорія: Освіта | Переглядів: 121 | Додав: Valery | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar